 Хто він, учень «групи ризику»?
За період роботи на посаді практичного психолога, значну частину часу мені довелося працювати з учнями, яких зазвичай, відносять до, так званої, «групи ризику».
Звичайно ж, кожна дитина має свої особливості, але, проаналізувавши результати психологічної діагностики та власні спостереження за учнями за декілька років, я спробую створити узагальнений «психологічний портрет» важковиховуваних учнів, з якими мені довелося мати справу у власній діяльності.
Отже, хто він – учень «групи ризику»?
Зазвичай, особистість таких учнів оцінюється лише з негативного боку, адже перше, що привертає увагу, - це порушення ними дисципліни, незадовільне навчання та інші негативні прояви поведінки. Зухвалість їхніх вчинків часто складає враження, що дійсно, у такої дитини відсутні позитивні особистісні якості та позитивні здібності. А чи дійсно це так?
Результати психологічної діагностики вказують, що у переважної більшості учнів «групи ризику» рівень загального розумового розвитку відповідає нормі, а у деяких учнів навіть є вищим за середній.
Дані учні в більшості мають практично сформоване ставлення до себе, як до школяра, тобто вони свідомо позиціонують себе як учні.
Таким учням, у переважній більшості, притаманні певні здібності та нахили. Результати психологічної діагностики вказують, що даній категорії учнів притаманні нахили до конструкторсько–технічних здібностей, вони можуть проявляти інтерес до різноманітних механізмів та ремонтування приладів, до виготовлення технічних моделей.
Отже, більшість учнів «групи ризику» мають достатньо потенційних можливостей для того, щоб успішно реалізувати себе в навчальній діяльності.
У чому ж причина їх важковиховуваності?
Відповідь на це питання я отримала, проаналізувавши вивчення особливостей психологічного розвитку важковиховуваних учнів. У ході роботи я переконалася, що причини стійкої неслухняності дитини слід шукати в глибині її психіки. Це лише здається, що вона «просто не слухається», «просто не бажає зрозуміти». Насправді – причина інша, і, як правило, вона знаходиться у площині емоційно – вольової сфери особистості. Більше того, вона не усвідомлюється ані дорослими, ані самою дитиною.
У більшості важковиховуваних дітей ми спостерігаємо високий рівень тривожності, що свідчить про недостатнє емоційне пристосування до тих чи інших соціальних ситуацій. І дійсно, аналізуючи показники тривожності, виявляється, що таким учням притаманно переживати постійний соціальний стрес, страх ситуації перевірки знань, проблеми і страхи у стосунках з учителями.
Постійне відчуття тривоги супроводжується хвилюваннями, що можуть призвести до неврозу, невпевненістю у власних здібностях та можливостях.
На особистісному рівні це знижує рівень самооцінки та самоповаги. На психічному рівні спостерігається зниження дієздатності, продуктивності діяльності і, як наслідок, зниження навчальної активності навіть при достатніх інтелектуальних можливостях.
Слід враховувати, що стан тривоги може проявлятися різними емоціями. У випадку учнів, яких ми відносимо до «групи ризику» - це агресія.
І дійсно, у даної категорії дітей спостерігається високий рівень агресивності, яка характеризується підвищеною чутливістю і дратівливістю, втратою самоконтролю. На особистісному рівні агресивність проявляється у незадоволеності собою і ця незадоволеність переноситься на навколишній світ.
Звинувачуючи у власних проблемах оточення, така дитина сприймає велике коло ситуацій, як загрозливі. Ворожість до навколишнього і ненависть до себе можуть бути присутні одночасно, перебуваючи у зв'язку одна з одною.
У будь – якому випадку, агресія такої дитини – це реакція захисту. І за агресивними діями приховані страх і невпевненість.
Усе вищезазначене певним чином впливає і на формування характеру дітей.
Результати дослідження характерологічних особливостей важковиховуваних дітей свідчить, що таким дітям притаманна занижена самооцінка, невпевненість, схильність потрапляти під вплив інших, незговірливість, конфліктність, злопам'ятність.
Такі діти мають загострене почуття справедливості, але, переважно, у випадках, коли це стосується власної особистості.
Стосовно особливостей соціального розвитку слід зазначити, що такі діти не мають позитивних стосунків з іншими членами групи по причині власної агресивності та емоційної нестійкості. Такі діти не беруть активної участі у житті класу, проявляють відособленість.З іншого боку, вони відчувають дефіцит спілкування та ізольованість від інших, усвідомлюють власну самотність.
Отже, в чому особливість важковиховуваних дітей?
На мою думку, ці діти в переважній більшості більш чутливі та ранимі. Важковиховувані діти втрачають самоконтроль над поведінкою під впливом життєвих навантажень і труднощів, на які вони реагують набагато сильніше.
Порушення поведінки такої дитини – це боротьба за увагу, якщо вона не отримує її в повній мірі, і неслухняність – це для дитини спосіб її отримати.
Порушення дисципліни може бути боротьбою за самоствердження, якщо опіка з боку дорослих надмірна а зауваження і критика дуже різкі.
Протести, неслухняність, неуспішність можуть бути проявом бажання помститися у разі несправедливого, на думку дитини, відношення з боку дорослих.
Сучасні прикладні психологія та педагогіка мають безліч ефективних форм і методів психолого–педагогічного супроводу важковиховуваних дітей. Описати навіть основні напрямки роботи неможливо в рамках даної статті.
Вважаю за необхідне лише наголосити на тому, що найголовніше у роботі з важковиховуваними дітьми, це здатність дорослого прийняти дитину такою, як вона є, здатність об'єктивно оцінити її особистість, проявити щиру турботу, завоювати довіру.
Як показує досвід, це для нас, дорослих, найскладніше завдання. Але без щирості, довіри, розуміння, інколи і співчуття жоден метод навчально – виховної роботи не буде ефективним, а часто і не матиме сенсу.
Ось чому так важливо нам знайти відповідь на питання: «Хто він, учень «групи ризику»?
Соціальний педагог ЗШ І-ІІІ ступенів № 4 С.Лядський
|
