Каталог статей

Стосунки з дітьми. 6 фраз, з яких точно розпочнеться скандал з підлітком …і цілих 9 способів, як його уникнути

           Бажання підлітків і батьків розходяться, а невдоволені у результаті виявляються усі. Хоча насправді підліток не хоче зробити боляче, а батьки навряд чи мріють про постійні скандали і повчальні бесіди. Психолог Інна Біляєва пояснює, як не зіпсувати стосунки з власною дитиною, чому дорослим і підліткам так складно зрозуміти один одного і що з цим робити?
          Ми намагаємося зрозуміти, чому така дорога, близька людина раптом стала чужою, чому вона почала грубити нам, зриватися через дрібниці, кричати, розкидати свої шкарпетки по квартирі, перестата прибирати в кімнаті і не може відповісти на телефон, коли в дві години ночі мама п'є заспокійливі. Ще нещодавно вона скуповувала енциклопедії, ходила на заняття по малюванню, а учителі співали йому хвалебні оди. Сьогодні грюкає дверима, заявляє, що ви "її зовсім не знаєте і ніколи не зрозумієте", відмовляється спілкуватися і вчитися.
         Ми, дорослі, хочемо знати, що все ще потрібні своїм дітям, ну або хоч би щоб дочка мила за собою тарілку і пристойно здала ЗНО. Вони - наполегливо проганяють нас зі свого життя, одночасно роблячи все, щоб зачепити наші почуття, емоції, порушити наш спокій. Підлітки хочуть одного, а батьки - зовсім іншого. Усі упевнені, що знають краще. Саме тут батьки і підлітки можуть розійтися назавжди і ніколи не повернути почуття близькості. 

1. "Я краще знаю, що мені робити"

        Підліткам в 12-16 років часто здається, що вони знають все, і знаються на цьому світі краще будь-якого дорослого. І звичайно, вони розраховують на незалежність. А перша ознака незалежності — довіра. «Я сам можу вирішувати, коли робити уроки, з ким мені дружити, коли лягати спати і що надіти на вечірку». Так, підліткам хочеться мати стільки ж прав, скільки дорослим, а ось обов'язків — значно менше. 
        Батьки знають про здатність дітей захоплюватися і невмінні прораховувати наслідки. Тому хочуть їм допомогти – контролювати. Для їхнього ж блага.
 

2. «Краще б вчився, а не маячнею займаєшся»

        Підлітки вразливі, це час самоідентифікації, пошуку себе. Пошук відбувається одночасно по всіх напрямах: хто я? Розумний чи дурний? Красивий чи не дуже? Сміливий чи боягуз? Які у мене політичні погляди? Сексуальна орієнтація? Життєві принципи? Раптом виявиться, що я недостатньо хороший?      Раптом мене ніхто і ніколи не полюбить справжнього? Або ще гірше, я так і не дізнаюсь, який я справжній?  Є від чого втратити упевненість в собі. У такий період людині передусім треба абсолютне прийняття його будь-якого. Важливішим феномен "прийняття" може бути тільки для немовлят, коли формується базова довіра до світу після народження. У підлітковий період відбувається друге народження - духовне, це дуже енерговитратний процес.
        Батьки розуміють, що через пару років дитина остаточно виросте - піде вчитися, працювати, будувати своє життя. Ми хочемо бачити результати своїх старань, зрозуміти, що ж у нас вийшло. Ми переживаємо за майбутнє дітей, нам треба бути впевненим, що він поступить в той ВНЗ, який вибере, навколо нього будуть хороші люди, а у нього самого - чиста совість. Ми нескінченно транслюємо свої очікування, хоча і розуміємо, що любитимемо дітей будь-якими. Вони цього не знають або просто не вірять в нашу любов.
 

3. "Ви мене взагалі не розумієте!"

        Підлітки зосереджені на собі і практично не чують нікого навкруги. Зате їм надзвичайно важливо, щоб їх почули. Тому в юності ми так часто творимо - пишемо вірші, малюємо, вигадуємо музику, ми маємо потребу повідомити про себе навколишньому світу. Факт зневаги, коли нас не слухають, не чують, не зважають на нас, не цікавляться нашими цінностями - ранить дуже глибоко. Одна з найпоширеніших претензій дітей до батьків: "вони мене не чують, ігнорують, їм наплювати на мою думку і мої захоплення, їм просто не дано мене зрозуміти".
         Батьки, часто від безсилля і розгубленості, продовжують читати дітям нотації з приводу їх поведінки, нескінченно повторюючи одно і те ж. Адже ніхто серйозно не вважає, що в 14 років людина не в курсі того, що вживати алкоголь шкідливо, негарно кричати на тата й маму, а йти замість обіцяної години на усю ніч - погано. Так, те, що від результатів ЗНО залежить усе їх майбутнє життя (що неправда), вони теж засвоїли з першого класу. Немає сенсу постійно повторювати правила, у нас було на це десять років, і діти встигли їх засвоїти, прийшов час слухати.
 

4. "І навіщо взагалі мені це потрібно"?

Підлітки знаходяться в пошуку відповіді на питання "Навіщо усе це"?. Культурологи, антропологи, філософи розповідають нам, що людина відрізняється від тварини здатністю до рефлексії і пошуку сенсів. У тому числі відповіді на питання, а навіщо ми живемо. Є декілька періодів, коли ми намагаємося знайти своє рішення цієї задачі, і головний з них - рання юність. В процесі пошуків ми можемо дійти висновку, що сенсу немає, або пуститися в усі мислимі і немислимі експерименти зі своїм життям, психікою і здоров'ям. Підліток вирішує глобальні питання: куди він йде, навіщо живе, що є добро і зло.
Батьки, природно, переживають про майбутнє дітей, постійно нагадують про "банальні речі" типу іспитів в школі. (Звичайно, вони не банальні. Але повірте, ніхто не боїться ЗНО так, як самі школярі. Не варто їх "мотивувати" за рахунок підвищення тривожності).
 

5. "Мені взагалі все одно, що буде завтра"

   Підліткові здається, що існує тільки сьогодні. Яка різниця, що буде з ним в 35, якщо ВОНА завтра не прийде на побачення. У чому сенс роздумів про кар'єру, якщо сьогодні його вірші або науковий проект ніхто не оцінить, а улюблений педагог похвалить? Яка взагалі різниця, що буде завтра? І чи існує життя після 25?
         Батьки, навчені життєвим досвідом, розуміють, що якщо ВОНА не прийде завтра, то післязавтра можна зустріти іншу, вірші після 25 зазвичай не пишуть, а ось освіту важливо отримати достойну. У чомусь ми праві. Але навіть якщо ми упевнені, що усі переживання дітей - лише гормони і недолік досвіду, ніколи не варто говорити про це вголос. Тим більше, це не так.
 

6. "Ви мені взагалі ніхто"

Підлітки намагаються відокремитися від батьків. До 11-12 років людина пізнає себе, орієнтуючись на зворотний зв'язок від близьких і значимих дорослих - батьків, учителів. Цей період називають "я-дзеркальне", тому що ми "дзеркалимо" реакцію оточення на нас. Пізніше настає час "бити дзеркала" - спроба зрозуміти, який я насправді. Для цього треба максимально віддалитися від тих, хто оточував тебе раніше, тікати від батьків, від їх цінностей і авторитету.
Батьки звикли до того, що певний час були практично "напівбогами" в очах своїх дітей, після семи наліт божественності спав, але повага і любов залишилися, тому так важко прийняти факт віддалення. Насправді любов нікуди не поділася, а повернути людину простіше, якщо не тримати, але завжди бути готовим до повернення.

Між дітьми і батьками встає зовсім не час, не питання "різниці поколінь", а різні вікові завдання. Але світ влаштований так, що саме різні люди і можуть допомогти один одному - дати те, що інший зробити не може. Підлітки можуть дати свіжість погляду, а ми можемо навчити їх зрілості і дати їм внутрішню силу, надійний тил, щоб пережити усі знегоди вікової кризи. З цим не може конкурувати жоден друг-ровесник. Як стверджує Гордон Ньюфелд (відомий канадський психолог, автор сучасної теорії прихильності), незрілі люди не можуть навчитися один у одного. Для навчання потрібний хтось досвідчений, той, хто може запропонувати досконалішу модель прийняття і прихильності. Навчити відповідальності.
Самі підлітки один одного по-справжньому не цікавлять, у своїх шумних і величезних компаніях вони частенько нескінченно самотні. Так, можна присягатися у вічній любові, можна брататися, разом втікати з дому, але при цьому вирішувати тільки свої завдання, відповідати тільки на свої питання. Підліткові насправді потрібен люблячий дорослий, здатний щиро цікавитися тим, любити, приймати і завжди тримати вікно відкритим.

Як зберегти з підлітком близькі стосунки (а не просто знаходитися в одному просторі)

1. Пам'ятайте, що дорослий - ви. І протиставити емоційності нащадка, що б'є через край, ви можете лише своїм спокоєм і розсудливістю.

2. Припиніть говорити і почніть слухати. Уважне слухання допоможе не лише більше дізнатися про сина або дочку, але і прихилить їх до вас. А ще заощадите на психотерапії для дитини.

3. Поважайте особисті межі підлітка, і чітко позначте свої. Якщо ви не знаєте, де межі вашої дитини, або не упевнені, що правильно їх розумієте (наприклад, вони не мінялися з восьмирічного віку) - самий час обговорити це з ним.

4. З увагою віднесіться до його інтересів. Не варто приходити в захват від виду нової комп'ютерної гри, якщо ви не фанат, але послухати рідну людину з повагою і інтересом завжди корисно.

5. Придумайте загальні справи, традиції : нехай у вас буде час, який ви проводите всією сім'єю. Над підтримкою прихильності треба працювати: спробуйте знайти час, який кожен з батьків проводить наодинці з дитиною. Це може стати моментом, коли ви щиро ділитеся своїми почуттями, думками, переживаннями.

6. Менше критикуйте. Ні. Зовсім не критикуйте. Шукайте і підкреслюйте плюси і досягнення вашої дитини.

7. Обговорюйте і шукайте рішення проблем на сімейній раді. І не лише проблем дитини : складнощі можуть виникати і у дорослих, а діти іноді можуть дати гарну пораду.

8. Чітко обговоріть домашні обов'язки кожного члена сім'ї. Людина повинна знати, що від нього чекають і погодитися на це заздалегідь.

9. Будьте поруч, підтримуйте і приймайте, а у важкі хвилини сумнівів відкрийте том Сервантеса і перечитайте "Дон Кихота". Санчо Пансо теж було непросто.

Статтю підготувала і переклала практичний психолог Каракаш’ян Н.М.
 

ПОСИЛАННЯ НА ДЖЕРЕЛО