В народі кажуть, що життя прожити, то не поле перейти. А скільки всього трапляється на тому життєвому полі – і доброго, і лихого... Та найстрашніше, мабуть, війна. Нелагідними обіймами, а шаленими чергами куль зустріла вона Клавдію Прокопівну Соломаху. Смерть, кров і стогін поранених бійців краяли серце дівчини. Сотні врятованих нею солдат піднімались у бій і гнали ворога в його лігво. Через усю війну пронесла вона любов до рідного краю, до своєї родини. Її душа не очерствіла. Вона і сьогодні з ясною усмішкою на обличчі зустрічає гостей – учнів 8 класу ЗШ I-III ступенів № 1 ім. Т.Г.Шевченка. А діти з задоволенням ідуть до бабусі Клавдії, яка вміє і пожартувати, і розповісти цікаво про роки війни, про голодний 1947 та про відбудову рідної держави.