Знам'янщина пишається тим, що саме на її землі жила і працювала людина, яка залишила помітний слід в історії педагогіки, в людино творенні.
Цією людиною є Іван Гурович Ткаченко – директор Богданівської середньої школи. І хоч певний час він працював в Кіровоградському педінституті, виїздив з митцями за кордон, але в серцях багатьох своїх односельців, випускників, знам'янчан він був і залишився директором: вимогливим, працелюбним, і вчителем – розумним, талановитим, добрим і мудрим!
В далекому 1972 році, навчаючись в Олександрійському педучилищі, я потрапила на педагогічну практику в його школу. Було лячно: як зустріне мене, юну студентку, "світило" педагогічних наук! І скільки ж цінного і життєво потрібного я взяла після двох місяців практики в довге педагогічне життя! Іван Гурович заставив вивчити головне учнівське правило: любити дітей, поважати їхню гідність, постійно працювати над собою, протягом життя вчитися, - і тільки тоді ти будеш справжнім учителем.
Педагогічна доля моя склалася так, що із 42 років роботи в школі на керівній посаді – 32. Довелося "вчити вчителів". І я завжди пам’ятала слова мудрого наставника: "В кожного вчителя є своя "перлинка", що є окрасою уроку, його творчого життя. Знайти цю "перлинку" у кожного педагога, а потім допомогти йому стати справжнім майстром – таке завдання керівника". Таких "перлинок" я відшукала багато. І завдячна великому педагогу.
І хочеться, щоб 95-річний ювілей людини – легенди ще раз заставив осмислити: на чому ж стоїть сучасна педагогіка? Звідки треба черпати енергію й натхнення? Звідки ж брати любов до дітей, щоб після себе залишити слід на землі, як його залишив Іван Гурович Ткаченко.
