Голодомор, ой, як це страшно,
Це помирали люди із села.
Все це було на щедрій Україні,
Де влада будує нове їм життя.
І люди вступали у їхні колгоспи,
А хто не вступив – виганяли із сіл,
В Сибір, до Уралу, геть на чужину,
Назавжди покинувши рідну Вкраїну.

22 листопада українська спільнота готується вшанувати пам'ять тих, хто прийняв мученицьку смерть 81-82 роки тому – в 1932–1933 роках.

Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції і волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голодомору засвічується, що тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської свідомості, відбирає сили для боротьби. Голод призводив бо божевілля і канібалізму. Дистрофія нищила розум, свідомість людей, перетворювала їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим.

А від голоду пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров'я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відвагою, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано такого удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ.

Досліджуючи втрати від голодомору 1932–1933 років, було встановлено, що загинуло близько 12 млн. вивезено до Сибіру 3 млн. українців. Повні демографічні втрати, включаючи катастрофічне зниження народжуваності під впливом голоду сягають від 15до 18 млн. чоловік.

Згадуючи одного – пам'ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам'ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими. Такими словами учні Знам'янської ЗШ І-ІІІ ступенів №4 звершили годину спілкування "Голод 1933 року", під час якої вшанували пам'ять жертв голодомору.